Волонтерство
Декілька днів тому мене запросили до 23-ї школи, до учнів другого класу, розповісти, хто такий волонтер. І сьогодні я відвідала навіть не один, а два класи: перши і другий класи молодшої школи. Скажу чесно, я переживала, бо досвіду спілкування з дітьми у мене давно не було, хоч за першим фахом я — вчитель фізики й математики. Але одного разу років 10 назад мені вже доводилося виступати перед дітьми в нідерландській школі.
Діти сприймають світ так, як ми, дорослі, вже ніколи не зможемо. Дивлячись у ці щирі очі, я відчувала змішані емоції. Бо пам’ятаю свою школу, свій клас, сірі стіни… Пам’ятаю цькування лише через те, що я з християнської родини.
А тепер, оглядаючи клас, я розумію: сучасні діти — щасливіші. Попри війну, вони вільні, ростуть із відчуттям захисту в родині та суспільстві.
Я також побачила дуже дбайливу, терплячу й добру вчительку Анастасію, яка м’якою силою керувала цим живим океаном дитячої енергії. Її спокійний, але водночас впевнений голос немов створював навколо атмосферу затишку та порядку, і навіть найтемпераментніші та найшумніші діти поступово заспокоювалися.
І хоч наше знайомство відбулося просто в класі, вона справила на мене велике враження. Я щиро бажаю їй міцних сил, натхнення та вдячності від дітей і батьків у цій нелегкій, але такій важливій роботі.
Про що ми говорили? Крім того, що клас виявився дуже ініціативним, допитливим і шумним, ми розмовляли про те, що волонтером може бути кожен — навіть маленька дитина. Для прикладу у кожного було по дві цукерки: одну для себе, а другу потрібно було віддати тому, хто не може її собі купити. А ще ми говорили про зірочку, яка допомогла знайти загубленого хлопчика.
Але найважливішим стало інше. Не тільки діти слухали й отримували подарунки, ми уважно спостерігали за ними. І саме тоді трапилася маленька історія: через плутанину одному хлопчику не дісталася цукерка. І тут дівчинка, що стояла поруч, навіть не замислюючись, простягнула йому свою. Таке рідко зустрінеш навіть серед дорослих. Ми, волонтери, бачимо багато різного, але цей вчинок особливо вразив. Це був приклад ще неусвідомленого, а вже такого справжнього та щирого волонтерства. Бо волонтер — це не вік. Це стан душі.